Ігнорування урядом промислового сектору перетворює Україну в сировинний придаток. Натомість державі потрібна єдина загальнодержавнаполітика розвитку вітчизняної промисловості. До такого висновку дійшли учасники конференції “Нова промислова політика України: плацдарм для світових виробництв чи реіндустріалізація Донбасу?”, організованої Інститутом Олександра Поля та Київським міжнародним економічним форумом.
Відкриваючи захід, модератор конференції Володимир Панченко зауважив, що Уряд займається промисловою політикою за залишковим принципом. Після ліквідації профільного міністерства та відповідного департаменту в складі Міністерства економічного розвитку та торгівлі питаннями промисловості в Кабміні майже ніхто не опікується.
«Але індустріальна політика живе поза міністерством, а відповідно вона є в реальному житті і скоро повернеться в органи державного управління», – зазначив він.
Далі дискусія розгорнулась навколо ролі держави в розвитку промислового сектору. Так, за словами екс-.в.о. міністра економічного розвитку і торгівлі Анатолія Максюти, для розвитку високотехнологічних секторів потрібна державна підтримка.
«Державна промислова політика так і не сформульована. Повинні бути визначені пріоритети промислової політики, інструменти їх досягнення, матеріальні, фінансові та людські ресурси. В першу чергу потрібно створити умови для бізнесу – індустріальні парки, вільні економічні зони і т.д», – додав А.Максюта.
У свою чергу радник міністра економічного розвитку і торгівлі Олег Яковенко заявив, що керівництво міністерства сповідує політику лібералізму і головним пріоритетним напрямком вважає дерегуляцію умов ведення бізнесу. При цьому вінназвав оптимальною застосування моделі промполітики, яка передбачає вибіркове регулювання економічного життя країни.
Чи має держава займатись відновленням Донбасу, не встановивши повністю контролю на його територією?”, – в продовження дискусії задала риторичне питання начальник управління Інституту прогнозування АНУ, д.е.н. Лідія Шинкарук.
Експерт зазначила, що реформування промислових регіонів у країнах ЄС зазвичай триває по 30-40 років, а в Україні на цей процес відводиться максимум десятиліття. Інакше промисловість країни так і залишиться повністю сировинною.
Замість розвитку старопромислових районів держава повинна стимулювати прихід в державу іноземних промислових виробників в інших секторах. З урахуванням падіння вартості робочої сили, Україна має всі шанси стати плацдармом для провідних світових виробництв, які переміщуються з Азії в Європу.
«Дешева робоча сила – це не предмет гордості, але за нинішніх економічних обставин – конкурентна перевага. В цьому сенсі Україна може стати плацдармом для лоукоствиробництв світових виробників, – додала керівник департаменту комунікацій ТОВ «Єврокар» ОленаЧепіжко, – Проте у бізнесу немає чіткого розуміння, яким чином рухатися далі. Перша проблема в тому, що замість єдиної концепції розвитку, ми чуємо від уряду какофонію, купу розрізнених програм. Друга проблема – у відсутності інвестиційних стимулів. Зараз інвестора потрібно «тягти» в Україну, створювати для нього більш вигідні умови, ніж в сусідніх країнах. І третя проблема – постійна турбулентність в регуляторній політиці. 43 зміни в Податковий кодекс за останні два роки неможливо пояснити іноземному інвестору».
Політика невтручання
Ігнорування реального сектору, на думку учасників конференції, може призвести до того, що Україна перетвориться в сировинний придаток світу. Наприклад, за словами голови Федерації металургів України Сергія Біленького, невтручання держави в сектор заготівлі металобрухту, зокрема, його майже безперешкодний експорт, стимулює скорочення виробництва металургійної продукції, що має набагато більший коефіцієнт доданої вартості. Політика невтручання може призвести до дефіциту брухту чорного металу для металургії в обсязі 1 млн. тон.
«Ми бачимо, що обсяг експорту дорівнює обсягу дефіциту. І тут необхідне втручання держави. Якщо з чорного брухту, який надійде на підприємства виробити 1 тону сталі, держава отримає в 7 разів більше надходжень до бюджету, ніж від експорту брухту. Рішення за органами влади. Якщо існуюче мито збільшити до 30 євро за тону, цей фактор дозволив би залишати частину брухту на місцевому ринку і таким чином підтримати підприємства в Україні. Необхідно відновлення розумного балансу між представниками експортерів та металообробної галуззю», – сказав він.
Подібної проблеми вдалось уникнути виробникам меблевої промисловості. Завдяки прийнятому закону «Про заборону експорту лісу-кругляку» відбуваєтьсяпереорієнтація експорту з кругляку та іншої деревної сировини на продукцію більш глибокого ступеня переробки, зокрема, меблів. Але сьогодні Міністерство економічного розвитку та торгівлі наполягає на тому, що цей документ суперечить нормам Світової організації торгівлі і готує зміну до закону.
Проте, за словами директора Всеукраїнської асоціації деревообробних підприємств Юлії Романської, законодавство СОТ передбачає норму, за якою обмеження експорту можливе в разі критичного дефіциту певної групи товарів. Якщо говорити про ринок деревини, сьогодні ми маємо саме таку ситуацію.
«Ми пропонуємо міністерству спочатку навести лад на ринку деревини. Сьогодні там повний хаос, відсутнє прозоре ціноутворення, немає прописаних правил торгівлі та ін.. До того як це не буде зроблено, про скасування мораторію не може бути мови», – додала вона.
Наші міжнародні зобов’язання не можуть стояти на заваді розвитку галузей економіки. Коли під загрозою життя суспільства, не потрібно керуватися лише міжнародними зобов’язаннями в надії на макрофінансову допомогу.
«Якщо ми доведемо до відома наших опонентів, що обмеження – це тимчасовий захід, спрямований на подолання корупції, то це буде сприйнято. Наприклад, у деревообробній галузі заборони мають носити тимчасовий характер, для відновлення лісфонду. Завдання громадської, експертної спільноти доводити до відома наших партнерів в Європі, що ми не «беспредельщики», а слідуємо правилам “, – додав Ігор Гужва, проректор Українського державного університету фінансів та міжнародної торгівлі.
