Ще кілька років тому дуже популярною була думка про те, що світова економіка завершує промислову епоху і переходить до постіндустріальної, інформаційної моделі. На сьогодні можна впевнено стверджувати, що такого переходу не відбулось і не передбачається у найближчі роки. Навпаки, провідні технологічні країни оголосили про Четверту індустріальну революцію, яка визначається переходом на новий рівень технологій, створення кіберфізичних систем, тобто розвитку промислового виробництва за рахунок використання наукових досягнень у різних сферах.
Але є ще одна причина, чому навіть такі країни, як Німеччина та США, почали повертати виробничі потужності з Китаю до себе. Минулого року на Київському міжнародному економічному форумі головний виконавчий директор Всесвітньої академії мистецтва та науки Гаррі Джейкобс наголосив, що для сучасної світової економіки змінився головний KPI — тепер це занятість населення. Якщо країни не забезпечать глобальну занятість, світ чекатимуть такі міграційні проблеми, з якими уряди держав навряд чи впораються.
Навіть уряд США — країни, де розвиток інформаційних технологій випереджає весь світ, чітко розуміє, що кількість занятих у хай-тек-компаніях у десятки разів менша, ніж кількість працюючих у машинобудуванні, літакобудуванні, будівництві тощо. Ідея нової індустріалізації економіки лежить серед головних завдань в економічному блоці передвиборчої кампанії одного з кандидатів на пост президента США. Ми часто наводимо як приклад розвитку те, що Booking.com не має жодного готелю, а Uber.сom — жодного таксі. Але ж вони не зможуть розвиватися без виробництва автомобілів і будівництва готелів.
В Україні, наприклад, сільське господарство з урахуванням використання останніх технологій може забезпечити щонайбільше близько одного мільйона робочих місць. Навіть теперішній дуже стрімкий розвиток ІТ-сектора працевлаштує не більше 200-300 тисяч осіб у найближчі роки. І лише переробна промисловість і виробництво здатні забезпечити робочими місцями десятки мільйонів. Тому Україна має включитись у глобальну війну за інвестиції в реальний сектор економіки та розвиток промисловості.
Давайте поглянемо, яку зброю у цій війні використовують інші країни. Польща створила 14 вільних економічних зон і десятки технопарків, де компанії не лише отримують податкові преференції, а й фінансування проектів з європейських фондів. У Туреччині вже більше 100 індустріальних парків. Близько 30% економіки Китаю працює у вільних економічних зонах. Усі ці держави розуміють, що промисловість і робочі місця на перспективу є важливішими, ніж збір податків сьогодні й еміграція населення завтра.
А що Україна? Вже 13 індустріальних парків у реєстрі та жодного працюючого. Бо, крім назви «Індустріальний парк», інвестори в Україні нічого не отримують. У той же час десятки високотехнологічних заводів відкриваються у В’єтнамі, де нові виробництва звільнені від податків. Проте зараз у Верховній Раді зареєстровано два законопроекти, які дозволять Україні зробити крок назустріч інвесторам — резидентам індустріальних парків, а саме дати їм можливість завозити виробниче обладнання без сплати мита та з відтермінуванням оплати ПДВ на п’ять років, а також дозволять їм не платити корпоративний податок, а реінвестувати весь прибуток у розвиток. І хоча такі стимули не перекривають преференцій, які створили наші країни-сусіди, я сподіваюсь, що це тільки перший крок держави на шляху відновлення промисловості в умовах Четвертої індустріальної революції.
Створення парків широко підтримується місцевими органами влади. Наприклад, Львівська область підібрала для цього близько 50 земельних ділянок. Львів розуміє, що завдяки таким сучасним моделям співпраці з інвесторами та своєму географічному положенню він може стати авангардом економічного розвитку країни. Місцева влада отримує також багато важелів — це і можливість зменшити для інвесторів податки на землю та нерухомість, і забезпечити парки інфраструктурою за рахунок місцевого бюджету або фонду регіонального розвитку.
Подальша деіндустріалізація веде до еміграції населення, й потім — до втрати суверенітету. Альтернатива лише одна — зробити державним пріоритетом розвиток промислового виробництва.
