Чи заклює орлан дракона?

30.01.2021
pic

Китай і США — від змагання технологій до боротьби ідеологій

Технологічні змагання американського орлана і китайського дракона визначать не першу і другу економіки світу, а переможця і переможеного.

Тривала боротьба Китаю за набуття міжнародної суб’єктності відбувалася на тлі безапеляційного домінування «білоголового орлана». Будучи постійним членом Ради Безпеки ООН, маючи військово-політичний і демографічний козирі, Китай усе ж поставив на паузу свої міжнародні амбіції, натомість сконцентрувавши увагу на нарощуванні внутрішнього потенціалу заради здійснення ефективних внутрішніх перетворень і досягнення високих темпів зростання впродовж більш як чверті століття.

У 70-х роках минулого століття китайська модель «одна країна — дві системи» сприймалася ззовні як тимчасовий елемент різноманітності, що не зможе претендувати на якусь особливу систему управління, а тим більше на світову місію і право повести за собою народи. Однак уже зараз очевидно, що Китай зміг скористатися вигодами глобалізації, обираючи і дозуючи на свій смак і лібералізацію, і транснаціоналізацію, і технологізацію. Відтак, сходження Китаю на економічний Олімп відбувалося за унікальною траєкторією розвитку, що не вписувалася в західні концепції.

На відміну від попередніх уявлень про глобалізацію, згідно з якими вигодами від неї здатні скористатися всі, прийнявши неоліберальну модель, у новій, цифровій, економіці переможець отримує все. І Китай, схоже, вирішив цим скористатися. Економічне суперництво, як і в попередні 200 років, визначатиметься технологічними перемогами, але нині, на відміну від попередніх століть, не технологія визначить переможця, а здатність до організації. І не лише до організації процесу чи моделей виробництва, але й до організації суспільства. І тут переплелися і технології, і державний устрій, й ідеологія.

КНР поставила конкретну стратегічну мету: за 15 років стати технологічною наддержавою. Технологічне змагання між КНР і США не новина, але зовсім недавно воно відбувалося лише в цифровій сфері: хмарні технології, розпізнавання образів, 5G. Нині на порядку денному не лише подальші технологічні розробки, а й передусім їхнє практичне застосування в інфраструктурі та промисловості. Саме це потребує зміни способів управління процесом. Раніше (в цифровій сфері, наприклад, коли випускалися на ринок чергові гаджети Apple, Huawei та інші) модель була орієнтована на споживачів — business-to-customer, B2C. Зараз настає епоха business-to-business, або В2В, у будь-якому разі так хотілося б Китаю.

Це не означає, що китайців не цікавлять кінцеві споживачі, КНР просто оголошує про закінчення фази B2C як пріоритетної та концентрує свої зусилля на розробці й упровадженні так званого промислово орієнтованого Інтернету, який передбачає застосування високих технологій у промисловості. У чому ж полягає відмінність у підходах?

Уявімо трасу, якою їдуть автомобілі: хтось відстав, а хтось далеко попереду. І хоча кожен у школі розв’язував подібні задачі на обрахунок швидкості, необхідної для того, аби наздогнати лідера, в підручниках не йшлося про правила руху. А саме вони визначають максимально допустиму швидкість. Так само і в системі міжнародних економічних відносин: визначені на інституційному рівні правила співіснування, звісно, дозволяють пересісти на авто з потужнішим двигуном, але напрямку руху та обмежень ніхто не має ставити під сумнів, адже саме вони і виступають запорукою безпечного співіснування. Умови торгівлі в рамках СОТ, умови кредитування на основі Вашингтонського консенсусу, екологічні обмеження з визначенням допустимих обсягів викидів, технологічні, фінансові, соціальні та інші стандарти — нездоланні для гонщика «перешкоди», які визначають напрямок та якість руху. За таких обставин обігнати конкурента навіть на потужному автомобілі можна лише за двох умов: обрати інший шлях до умовного пункту призначення або взагалі поїхати в інший бік, оголосивши на весь світ і змусивши всіх повірити, що, саме рухаючись цим новим напрямком, можна досягти бажаних цілей.

Для того щоб перемагати, виявилося недостатнім зусиль корпорацій, навіть надпотужних. Потрібна така концентрація зусиль, яка непідвладна ринковим структурам. Слід мати сильне державне управління для розробки і впровадження далекоглядних стратегій на десятки років. Західні корпорації просто інституційно неспроможні формувати стратегію на десятиліття, враховуючи їх залежність від мільйонів акціонерів, що прагнуть виплати дивідендів або збільшення курсу акцій. А відтак, ці компанії не можуть ефективно конкурувати з великими державно-приватними китайськими структурами чи об’єднуватися, коли потрібно створити надвеликі вертикальні структури для виживання і виграшу в конкурентній боротьбі. І мова тут не про сильну державну підтримку, це вже не ключовий фактор нового розуміння розвитку. Мережева система інновацій майбутнього включає державу та її лідерів у бізнес-процес як органічний, постійно існуючий, а не тимчасовий елемент. Здається, в Китаї на сьогодні ці мережі розгортаються і працюють більш ефективно, ніж американські.

У США бізнес — це кицька, яка гуляє сама по собі, і якраз це є однією з ознак розвиненого капіталізму. Бізнес впливає на політики держави через лобізм і в цілому очікує від неї підтримки, і зрештою отримує її, при цьому вимагаючи невтручання, але у довгостроковій перспективі саме це знижує його конкурентоспроможність щодо китайських компаній.

У технологічних перегонах інтернет-гіганти відстають від китайських конкурентів щонайменше з двох причин. З одного боку, вони орієнтовані на корпоративні прибутки, а тому, зважаючи на особливості фінансування через фондові ринки, мають завищені витрати на створення продуктів порівняно з китайцями. З іншого — ринкове створення умов для інновацій передбачає вихід на дедалі більші масштаби. І хоча американські гіганти створюють такі можливості для себе, максимально завойовуючи споживчий ринок (В2С), то у сфері застосування цифрових технологій у масштабах усієї економіки, перш за все в промисловості (В2В), вони не мають можливостей такого масштабування, як китайські.

Коли транснаціональні технологічні компанії Apple, Google та інші розпочали процес перенесення виробництва з Китаю та перебудови глобальних ланцюжків постачань, Китай проголосив «відмову від кредитно-фінансового корпоративного капіталізму і перехід до замкнутої системи державної економіки» з інкорпорованими в неї фрагментами приватного сектора. Все це здійснюватиметься під жорстким контролем компартії. Передбачається поглибити «військово-цивільне злиття», вимагаючи від приватних компаній поведінки відповідно до політичних і ідеологічних цілей держави.

Країна повинна прискореними темпами розвивати передову обробну промисловість, спираючись на інтеграцію Інтернету, Big Data, штучного інтелекту в реальне виробництво. Таким чином, створюється безмежний В2В ринок для цифрових компаній, стимулюється освоєння нових сфер і факторів розвитку, де провідна роль віддається виробничим інноваціям на основі «зелених» і низьковуглецевих технологій.

Одночасно створюються умови для зростання «економіки спільного споживання» (так звана шерингова економіка), зміцнюються міжнародні технологічні ланцюги і готуються кадри, затребувані в епоху глобальної інформаційної революції. При цьому китайці, демонструючи видатні результати в цифровій економіці, підтримують традиційну економіку повного циклу, орієнтовану на виробництво, підвищуючи стандарти продукції, домагаючись конкурентоспроможності власних товарів на глобальному ринку. У звітній доповіді останньому з’їзду КПК цілий розділ було присвячено тому, як перетворити Китай на країну, в якій панують інновації з акцентом на синергії «проривних фундаментальних досліджень, досягнень прикладної науки спрямовуючого характеру і оригінальних інновацій». Хто ж фінансуватиме те, що дасть результат через 30 років? Держава.

Чи знає історія США подібні моделі? Так. На відміну від міфу про «гаражне» походження технологій величних на сьогодні цифрових гігантів із США, основою для цього став «магічний трикутник». Але не «око масонів», яке зображене на доларових банкнотах. Всесвітня павутина з’явилася завдяки співпраці людей, і не просто студентів в університетських кампусах, а спеціалістів, які належать до трьох зовсім різних груп: 1) військових, 2) університетських вчених, 3) співробітників приватних корпорацій. Ця історія цікава ще й тим, що участь у «трикутнику» брали не просто окремі компанії, які об’єдналися для виконання одного проєкту. Навпаки, під час Другої світової війни і відразу після неї тісно співпрацювали всі групи, і саме за участі держави вони утворили жорсткий трикутник — військово-промислово-науковий комплекс.

Це явище добре відоме і досліджене, але про нього рідко згадують. Воно має назву «модель технологічного трикутника Веннівера Буша». Ця модель з централізованою системою управління технологіями та інноваціями була козирем США 60-х років минулого століття, тому і добре послужила американцям, а тепер лягла в основу моделі економіко-технологічного розвитку КНР.

Однак в Америці це було обмеженим явищем, оскільки стосувалося технічного переоснащення збройних сил на тлі інтеграції військового і цивільного секторів економіки. Для Китаю завдяки політиці «одна країна — дві системи» створення високоцентралізованої системи розвитку інновацій на основі впровадження цифрових систем не тільки у ВПК, але й загалом у виробничому секторі не є проблемою.

Модель Буша активно застосовувалася у США, з часом її вдосконалили до «ринкового витягування», врахувавши зростаючу роль ринків, модель набула характеру «лінійної зі зворотними зв’язками»; перейшла до «інтегрованої» і, нарешті, після 1995 року — до «мережевої». Тепер повторюваний цикл інновацій «від досліджень до комерціалізації» має назву «замкнутий цикл інновацій». Втративши хоча б один сегмент цього ланцюга, країна або навіть цілий регіон втрачає свою здатність до відтворення, до фінансування інноваційного процесу, як це сталося в ЄС після перенесення виробництв і продажів до Азії.

Зараз безнадійно відстала Європа намагається наверстати втрачене, увійшовши на марші в альтернативну водневу енергетику і промислове виробництво в рамках «зеленого переходу». Але небезпека програшу китайцям підстерігає європейців не через відсутність технологій чи стратегії розвитку, а через нездатність утримати під контролем інноваційний цикл у глобальному масштабі. А крім того, у програмі «Зроблено в Китаї 2025» проривними секторами оголошено не лише цифрове управління машинами, аерокосмічну техніку, але й електричне обладнання, новітній залізничний транспорт та енергоефективні автомобілі, що є основою індустріального виробництва і джерелом прибутків для окупності «зеленого переходу» ЄС.

Сила китайського проєкту — в темпах його прискорення і стратегічності. В той час як західні економіки розраховують на 1–3% річного зростання ВВП, та й то це під питанням через коронакризу, КНР знову очікує повторення десятиріччя 7–10-відсоткового зростання. Однак не лише темпи економічного зростання визначають шанси на перемогу. Споглядаючи на вишикувані ряди китайських партійців на з’їздах комуністичної партії, на возвеличення Сі Цзіньпіна і початок культу особи, ми побачили стару компартійну архаїчність. Утім, схоже, прогледіли щось важливе.

Автор:

Володимир ПАНЧЕНКО, Наталія РЕЗНІКОВА

Источник:

ZN.UA
 

 
 

Про нас