Чому аграрні країни вразливі? Перша і головна причина – постачання монопродукції. А будь-який продукт, що продається на біржі, скажімо, пшениця чи кукурудза, завжди був дуже ризикованим, адже він повністю залежить від коливань світових цін. Країни, які спираються на продаж монопродукції автоматично потрапляють у зону ризику, адже маржа ними взагалі не регулюється.
Звернімо увагу на коливання цін на сільгосппродукцію за останні 20 років. Наприклад, пшениця: від $105 за тонну в 2000 р. до $439 в 2008 р. Останні тренди демонструють падіння по всіх сировинних продовольчих позиціях: пшениці, кукурудзі, ячменю, соняшниковому насінні. В результаті маємо найбільше за вісім років падіння цін на сільгосппродукцію.
Невелике порівняння з автомобільним сектором. Ціна на недорогий японський позашляховик з початку 2013 до кінця 2015 року коливалась на рівні $28-32 тис. У цей же період ціна на зерно впала з $310 до $212 за тонну, досягнувши в кінці 2015 року ціни $160-170 за тону. Тобто ціна автомобіля коливалась в діапазоні 7-14%. В цей же період ціна на зернові впала в 2,4 разів, тобто майже на 60%.
З 2005 по 2010 рік ціна на зерно здебільшого трималась в діапазоні $145-215 за тону. Протягом другої половини 2007-го був пік – $430 дол за тонну, але в 2008-му ціна впала до $220. Вартість автомобіля 4 в цей час була стабільною.
Тому, скільки б ми не збільшували валовий збір зерна, якщо ціна буде низькою, Україна від того заможнішою не стане. Причому, чим більше ми вироблятимемо продукції, тим більш вагомим може буде коливання цін. Навіть 5 чи 10 млн тон додаткового надходження на ринок монотовару з України може призвести до волатильності, що вбиватиме прибутковість.
Тому дифірамби нашим чорноземам і ланам варто лишити фольклору. Ви можете продавати запчастини до літака з маржею в 100% чи 500%, але не досягнете таких цифр, продаючи зерно або руду. Навіть якщо у вас найбагатші родовища і найкращі ґрунти. Заможні країни, що мали всі умови для розвитку сільського господарства, відмовились від цього сумнівного щастя. Австралія на державному рівні проголосила несировинне майбутнє, не дивлячись на потужний зерновий сектор. Навіть здавалось би аграрна Бразилія, що має потужні сировинні запаси, сьогодні робить ставку на авіабудування (літаки Embraer). Туреччина довгий час асоціювалась з сільським господарством. Але в своєму 20-річному плані економічного розвитку ця держава поставила стратегічне завдання: зменшити частку сільгосппродукції в ВВП до менш ніж 10%. В результаті Туреччина розвивалась в промисловому напрямі і за десять років (сюди увійшли і періоди кризи) збільшила своє ВВП утричі.
Додаткова вартість? Не чули
Під час останнього візиту до Єрусалиму міністр аграрної політики і продовольства не приховував захвату від того, що 40% ізраїльського хліба випікається з українського зерна. «Простота гірша за злодійство» – профільний міністр пишається тим, що ми експортуємо сировину, а не те ж борошно. По суті, розписуючись в тому, що ми перетворились в сировинний придаток аграрної в минулому країни. 57% українського аграрного експорту – сировина.
Звісно, існують складнощі з виходом експортні ринки з продукцією з великою доданою вартістю. Проте фіаско з постачанням яєць одного з наших великих холдингів, недавні заяви власника іншого агрохолдинга про шкідливість приєднання України до ЗВТ з ЄС саме по аграрному сектору, який вважався за всіма дослідженнями найперспективнішим, свідчать, що на нашу перероблену продукцію не дуже й чекають ні на розвинутих ринках, ні на тих, що розвиваються.
Давайте говорити відверто – в Україні дестимулюється розвиток переробки в агросекторі. Тому вигідніше займатись зерном. На початку 1990-х, після закінчення аспірантури, я занурився з головою у бізнес, експортуючи у центральну Європу вироби з металу та імпортуючи одяг. Через деякий час я отримав від угорських партнерів пропозицію створити в Україні спільне підприємство – мережу міні-пекарень для випічки хліба. Цей бізнес був прибутковим в Угорщині, схожі сподівання були й на нашу країну. Але після складення бізнес-плану виявилося, що отримати прибуток на виготовленні хліба в Україні неможливо через політично занижену його ціну – близько 0,1 долара за буханку. Натомість в Угорщині ціна хлібини складала 0,6 долара.
Досвідчений колега по бізнесу пояснив, що саме стільки складає поріг рентабельності. Мовляв, хлібина повинна коштувати 0,6-1 долара, щоб усі заробляли. Я вирішив «почекати ціни» кілька років, але так і не дочекався і занурився в інші проекти. Пройшло 20 років, але ситуація не змінилась: ті, хто працює у хлібопекарній галузі за ринковими правилами, – збиткові. Виробництво хлібобулочних виробів в Україні з року в рік падає. Аналогічна ситуація на ринку молока та в низці інших секторів.
Ілюзія привабливості агросектору виникла повторно в 2014 році якраз через бездарну діяльність уряду та Нацбанку. Відбулося катастрофічне падіння гривні і багато хто з подивом побачив, що наша сільгосппродукція має підвищений попит у світі. Але ситуація виправилася протягом наступних півроку-року, коли внутрішні ціни піднялися відповідно до підвищеного після девальвації курсу долара. Якщо девальвація відбувається в межах 15% плавно і щорічно, то можна говорити про якісну валютну експорто-підтримуючу політику. Але для початку потрібно мати товар, який потрібно постачати на ринок.
Сьогодні Україна не має шансів бути аграрною країною і при цьому мати достойний рівень життя населення. 14-15% вкладу сільського господарства у ВВП можуть бути максимумом навіть при зростанні виробництва зернових вдвічі.
Кабмін (що нинішній, що попередні) завжди дивиться на статистику і переконує, що у нас успішний експорт, маючи на увазі зерно. Але вже навіть європейці відмовились від риторики, що Україна має бути аграрною державою. Сировинній країні з 40+ млн населення нереально забезпечити добробут своїм громадянам.
