Інтереси України у світі на офіційному рівні покликані відстоювати посольства України в іноземних державах, які очолює надзвичайний і повноважний посол. Саме він є ключовою особою для презентації України: він зміцнює двосторонні взаємини, розширює співпрацю, влагоджує проблемні моменти, стверджує імідж України в світі. Проте трапляються також ситуації, коли посол через ті чи інші обставини не є призначений, посольством керує тоді тимчасово повірений у справах. Але чомусь для України на сучасному етапі така тенденція стала дуже частою.
Станом на літо 2016 року Україна досі не має своїх представників в 19 державах і двох міжнародних організаціях. Зокрема, це – Словаччина, Чехія, Алжир, Ангола, Білорусь, Куба Вірменія, Грузія, Данія, Ефіопія, Ірландія, Казахстан, Швейцарія, Ліван, Росія, Румунія, Сирія, Туреччина, Чорногорія.
У міжнародних організаціях Україна не визначилася з главою місії України при НАТО та постійним представником в представництві України при координаційних інститутах СНД, що має важливість з огляду на близьке сусідство з країнами-членами організації, а відтак необхідності підтримувати з ними дружні взаємини. В сучасних реаліях «безголова» дипломатія - занадто велика розкіш для України - та межує з безвідповідальним ставленням до захисту інтересів держави на міжнародному рівні.
Звісно, хоча диппредставництва за відсутності Посла і очолює тимчасово повірений у справах, проте за своїм рівнем та статусом він значно нижчий за Посла. Зокрема, тимчасово повірений у справах не може претендувати на зустрічі з ключовими особами держави перебування (наприклад, главою держави чи главою уряду). Максимум – з директорами окремих департаментів. Крім того, документи, які підписує Посол, мають високу вагу. В будь-якому випадку, навіть якщо тимчасово повірений у справах має хороший бекграунд та імідж, він все одно залишається особою № 2 після Посла.
Більше того, відсутність глав дипломатичних представництв негативно впливає на імідж нашої держави і ускладнює виконання першочергових зовнішньополітичних завдань, які стоять перед Україною. Так, якщо у сучасному випадку з Росією та СНД відсутність глави представництв можна розцінювати як певний демарш, коли навмисне знижується рівень відносин через неприйнятність кроків, які здійснює інша сторона, то у випадку інших держав, недбале ставлення до презентації України в світі може мати пагубні наслідки.
Зокрема, враховуючи контекст того, що в Білорусі проводяться Мінські переговори, мати там повноцінне диппредставництво – надзвичайно важливо. Інший приклад – Швейцарія, країна яка задіяна у питаннях повернення боргів Януковича до України. В такому важливому питанні інтереси України мають бути представлені в повній мірі, а не в тому обмеженому варіанті, який дозволяє інститут тимчасово повіреного у справах.
Крім того, на думку деяких експертів, відсутність офіційно затвердженого глави місії України при НАТО викликає труднощі з наповненням трастових фондів Альянсу, створених для підтримки Києва. Події на Кубі та в Ірані є частиною великої геополітичної гри в шахи, а тому якщо Україна хоче бути повноправним та активним учасником міжнародної спільноти і вміти відстояти свої інтереси - призначення послів є критично необхідним, адже недооцінювання міжнародної ситуації може погано обернутися для України.
Відсутність послів у таких країнах як Грузія, Словаччина, Чехія, Туреччина, з огляду на сучасну ситуацію в Україні та світі, важливість розвитку співпраці з цими міжнародними акторами, є просто неприпустимою. Крім того, відсутність послів в диппредставництвах – це не завжди добрий сигнал, і він може свідчити про недостатню вагу відносин або й викликати певне обурення.
Питання виглядає більш ніж проблематичним. Хто ж несе відповідальність за призначення або непризначення глав диппредставництв України?
Подання щодо кандидатури посла вноситься міністром закордонних справ президентові після консультацій в комітеті Верховної ради у закордонних справах щодо кандидатур на ці посади. Тобто основне рішення про призначення тієї чи іншої особи на посаду посла приймається саме в Адміністрації президента.
З чим же пов’язана проблема відсутності глави дипломатичних представництв? Невже в апарату МЗС немає відповідних високопрофесійних кадрів? Адже до вибору посла державні органи мають підходити з усією серйозністю - Україну повинні представляти перевірені люди, динамічні, сучасні, відповідальні. Люди, які дбають про свій імідж, які самі себе зробили та які вміють брати відповідальність. Адже важливо не лише підтримувати відносини, але й працювати на результат, достойно відстоювати інтереси України, ходити на ефіри, присвячені проблемам України, коментувати гарячі події, розставляти акценти, трактувати українську позицію.
Дехто вбачає корінь проблеми у тому, що ключові рішення якраз приймаються в Адміністрації президента – пусті місця послів зберігаються в якості «запасних аеродромів» для українських високопосадовців, яких можуть попросити піти з посади. Серед інших схожих причин - низькі зарплати та «сімейність і кумівство», якими керуються у МЗС, присвоюючи дипломатичні ранги та посади.
Наслідком всього вищезгаданого стає неефективна кадрова політика МЗС та недостатнє представництво інтересів України в світі. «На сьогодні у 19 дипломатичних місіях не призначено послів, а у 25 посольствах працюють призначенці ще епохи Януковича і навіть Ющенка та Кучми, які давно вже «пересиділи» свої визначені законом про дипломатичну службу терміни, - зазначає український дипломат Вадим Трюхан, коментуючи ситуацію з призначення глав дипломатичних представництв. - Вирішити питання відсутності глав дипломатичних місій можна запровадивши прозору процедуру відбору керівників, які б заздалегідь починали підготовку до роботи в країні призначення. Крім того, варто припинити призначати непідготовлених осіб, не знайомих зі специфікою роботи на ключові пости в диппредставництвах. Разом з тим, варто відмовитися і від частого продовження дипломатичних каденцій для послів, дотримуючись світових практик».
Справді, призначення відповідного прозорого конкурсу на заміщення вакантних посад глав дипломатичних представництв могло б покращити сучасну ситуацію. Проте тут ключовим моментом має бути саме публічність та прозорість, які дозволять гідним професіоналам представляти інтереси України в світі та виключати моменти фальшування та просування «потрібних людей на потрібні посади». Крім того, для вибору справді вдалої кандидатури, варто здійснити проведення конкурсу в кілька етапів, що дозволить краще вивчити потенційних дипломатів. Звертати увагу, при цьому, варто не лише на загальні показники, але й на досвід посла, місце його колишньої діяльності, особистий імідж людини, адже на це звертають увагу й в країні призначення: чим посол кращий за цими характеристиками, тим більш пріоритетними є відносини між країнами.
Крім того, для пошуку висококваліфікованих спеціалістів МЗС могло б консультуватися чи дослухалися до прохань українських громад у відповідних країнах, адже вони добре знають внутрішнє середовище країни та ті особливі риси, якими мав би володіти дипломат саме у цій країні. Крім того, це дозволить в майбутньому налагодити синергетичну співпрацю посольства з громадами на місцях, що є запорукою покращеного просування інтересів нашої країни. Українці за кордоном уже почали брати ініціативу в свої руки, не чекаючи, доки посадовці спитають їхню думку: громади готують петиції та пропонують міністерству та відомствам відповідних осіб, які б могли гідно представляти інтереси України в світі.
Українські закордонні громади нагадують також усім, хто несе відповідальність за зовнішньо-політичний напрям, що влада має ставити спільні та суспільні інтереси вище особистих та служити інтересам громад та держави, а не власним. Країна, яка боролась за гідність та свободу на Майдані та яка відстоює власну незалежність ціною крови своїх дітей має право на найвищу якість лідерства задля захисту та просування інтересів України у світі.
