Реальний сектор економіки – це бездонна прірва, де безслідно зникають мільярди гривень, – така думка все частіше лунає з уст політиків та урядовців. Нерідко приводяться аргументи, що мовляв, в Європі реальний сектор економіки, окрім хіба сільського господарства, не дотується.
Ми спробували перевірити цю тезу та порівняти фіскальну політику підтримки реального сектору в Україні і Європейському союзі. Тож до вашої уваги 5 основних спостережень за результатами дослідження.
1. Сучасна практика застосування фіскальних важелів та інструментів сприяння розвитку підприємствам реального сектора в Україні докорінно відрізняється від практики ЄС як за структурою та інструментарієм, так і за масштабами. В країнах ЄС загальна сума видатків на економічну діяльність коливається від 4% ВВП у некризові роки до 5% ВВП у кризові роки (детальніше див).
Натомість в Україні відбувається скорочення обсягів таких видатків відносно ВВП – з 5,6% в 2007 р. до 3,1% ВВП в 2015 р.
В 2016 р. відповідно до Закону про державний бюджет було заплановано скорочення витрат на економічну діяльність до 2,4% ВВП. Критично низький рівень таких видатків поєднується із інвестиційною паузою в економіці, зумовленою військовою загрозою та окупацією сусідньою країною частини промислових регіонів України.
2. Основними отримувачами державної фінансової підтримки в Україні залишаються підприємства окремих галузей (секторальна підтримка), на яку припадає більше 90% її загальних обсягів. Натомість у країнах ЄС обсяги секторальної підтримки не перевищують 15-20% у загальній сумі державної фінансової підтримки та мають тенденцію до скорочення. В Україні дві третини секторальної допомоги припадає на державну допомогу державним банкам та НАК «Нафтогаз України». Лише у НАК «Нафтогаз України» щороку зникають десятки мільярдів гривень платників податків, зокрема в 2014 році було надано державну підтримку у сумі 96,6 млрд грн.
На рис. 1 показано динаміку субсидій підприємствам, що надаються за рахунок бюджетів усіх рівнів у країнах ЄС та Україні. Загальні обсяги прямих субсидій підприємствам державного і приватного секторів за рахунок бюджетів усіх рівнів в Україні скоротились з 3,6% ВВП в 2008 р. до 1,4% ВВП у 2014, що є наближеним показником до рівня країн ЄС, де субсидії підприємствам не перевищували рівня 1,3% ВВП. Проте таке порівняння не є коректними у зв’язку із принципово відмінними підходами щодо визначення кола потенційних отримувачів субсидій (різною галузевою структурою реципієнтів).
3. Основна частина субсидій в Україні надавалась підприємствам вугільної промисловості та сільського господарства, тоді як у країнах ЄС на ці галузі припадає не більше 0,3% ВВП. Різке скорочення субсидій до 1,4% ВВП в 2014 р. та до 0,8% ВВП (за планом 2016 р.) не означало зміни стратегії у сфері фіскальної підтримки підприємств реального сектора економіки. Це пояснюється скороченням субсидій збитковим підприємствам вугільної промисловості, значна частина яких знаходиться на окупованій території. Секторальна державна підтримка в Україні продовжує надаватися у формі прямих субсидій підприємствам в галузях вугледобування, виробництва і постачання енергії, металургії, утримання доріг, сільського господарства.
4. У країнах ЄС застосовуються всі канали впливу фіскальної політики на розвиток підприємств реального сектору економіки – податковий, бюджетний та кредитний канали.
Основним каналом у країнах ЄС є і залишатиметься бюджетний канал. Якщо в 2007 році через нього фінансувалось 10% нагромадження капіталу у реальному секторі, то у післякризові роки – від 12% до 14%. На податковий канал припадає лише біля 1% , а на кредитний – не більше, аніж 0,2% джерел фінансування інвестицій у країнах ЄС.
Капітальні трансферти підприємствам є однією з найвагоміших форм фіскальної підтримки підприємств через бюджетний канал. На рис. 2 порівняється динаміка обсягів капітальних трансфертів, наданих підприємствам за рахунок бюджетів усіх рівнів, у країнах ЄС та Україні відносно ВВП ( у %). Відношення капітальних трансфертів підприємствам до ВВП в Україні знизилось з 2,7% ВВП у 2007 р. до 0,6% ВВП, а в країнах ЄС становило від 1% до 1,5% ВВП. Варто зауважити на проциклічності показника для України – у кризовому 2009 р. його значення знизилось до 0,9% ВВП, а після нападу на Україну в 2014 р. сусідньої країни знизились до критично низького рівня 0,5% ВВП.
Причиною скорочення обсягів державних капітальних трансфертів в 2014-2016 рр. стала не зміна економічної моделі розвитку країни, а зумовлений російською агресією загальноекономічний колапс та відсутність фіскального простору для фінансування контрциклічних заходів фіскальної політики. Негативний ефект від такого скорочення посилюється нераціональною галузевою структурою отримувачів таких трансфертів. Серед них переважають не інноваційні проекти, а діючі підприємства у нафтогазовому секторі та інших традиційних видах економічної діяльності, які не спроможні забезпечити безперервність своєї діяльності за власний кошт у ринкових умовах.
5. Зниження в останні роки фіскальної підтримки підприємств реального сектора (порівняно із країнами ЄС) та її нераціональна структура послаблюють ефективність реального сектора економіки. Вливати мільярди гривень в реальний сектор економіки, які потім зникатимуть в невідомому напрямі, не потрібно. Власне, як і плодити міфи, що в економіці все добре, і вона не потребує живлення.