Відомий економіст Нуріель Рубіні у своїй колонці для Project Syndicate безапеляційно діагностував всі ознаки жорсткої посадки в масштабах світової економіки вже до кінця поточного року.
Може здатись, що «посадка» — це просто влучна алегорія. Причиною жорсткої посадки в авіації можуть стати несприятливі погодні умови чи збій в навігаційній системі, який може призвести до летальних наслідків. За аналогією, в масштабах світової економіки йдеться глобальний деструктивний вплив на економічну кон’юнктуру відразу багатьох факторів (пандемія; російсько-українська війна; уповільнення темпів зростання світової економіки; сировинні кризи; енергетична криза; відмова від безпрецедентної політики кількісного пом’якшення на користь політики кількісного жорсткішання через зростання інфляції; підвищення ключових відсоткових ставок провідними центробанками як фактор стримування інфляції) чи збій в існуючих правилах міжнародного економічного співіснування (кризи в ланцюгах поставок та ланцюгах створення вартості; санкційна політика, що обмежує країни, що впроваджують санкції, від ведення звичних торгово-фінансових відносин; асиметричне впровадження протекціоністських заходів, що покликані компенсувати провали ринку). Втім, для розуміння процесів, що відбуваються при жорсткій та м’якій посадці світової економіки цього недостатньо.
«Посадка» — це водночас процес і наслідок боротьби з інфляцією, але для розуміння всіх тонкощів нам не обійтись без понять «рецесія», «інфляція пропозиції», «безробіття-вакансії» та «ефект батога».
Пам’ятаєте, які дискусії точились навколо невтішних перспектив сповзання у рецесію країн з провідними економіками й нагальності розв’язання інфляційних проблем? У деяких країнах із розвиненою економікою, зокрема й у США та деяких країнах Європи, інфляція сягнула найвищого рівня за більш ніж 40 років. Тригером посилення інфляції стала комбінація різних факторів — війна, санкції, пандемія, збої в ланцюжках поставок, а також м’яка політика центробанків, яка передбачала штучне збільшення грошової маси і низькі відсоткові ставки.
Голова МВФ Крісталіна Георгієва ще в червні висловила занепокоєння щодо глобальної рецесії в 2023 році через безконтрольне зростання цін на сировинні, продовольчі та енергетичні ресурси, падіння масштабів виробництва й уповільнення темпів росту, зокрема в Китаї. У вересні експерти Bloomberg оцінили вірогідність рецесії в ЄС у 80%. У листопаді про глобальну рецесію заявляла голова Світової організації торгівлі Нгозі Оконджо-Івеала, називаючи російсько-українську війну її головним тригером, який породжує безліч невизначеностей, які можуть обмежити зростання міжнародної торгівлі в 2023 році на рівні лише 1% (на тлі 6,1% в 2021 році).
Експерти із дослідження бізнес-циклів зазвичай використовують поняття рецесії для позначення економічної фази, тривалість, глибина та поширення економічної активності, в якій перевищують визначені межі. Три ключові характеристики рецесії, відомі як «3D» — тривалість, глибина і поширення (англ. «duration, depth and diffusion») — означають, що під час рецесії економічна активність суттєво і на значний період знижується, а спад зачіпає низку галузей економіки, відбувається зниження процесу завантаження виробничих потужностей. Дослідники Національного бюро економічних досліджень (National Bureau of Economic Research, NBER) описують концепцію рецесії як значне зниження економічної активності, що поширюється на всю економіку, триває більше кількох місяців і зазвичай впливає на реальний, а не номінальний (тобто із урахуванням інфляції) ВВП, реальні доходи, показники зайнятості, обсяги промислового виробництва та оптово-роздрібні продажі. Втім, навіть запропонована NBER концепція вказує, що існує певна свобода трактувань для визначення того, чи знаходиться економіка тієї чи іншої країни в рецесії чи ні, хоча зазвичай зниження реального ВВП відбувається впродовж двох або більше кварталів.
Щоб визначити рецесію, вдаються до аналізу динаміки завантаження виробничих потужностей. Кожен цикл складається з однієї фази підйому та однієї фази спаду, при цьому фази спаду включають як фази з абсолютно спадаючою виробничою активністю, так і фази зі зростанням виробничої активності нижче середнього, коли активність не досягає потенційно можливих темпів. Коли після стадії сильного підйому з більш високим, порівняно із усередненими показниками, завантаженням виробничих потужностей, реальний ВВП з урахуванням сезонних та календарних коливань падає два квартали поспіль, про рецесію говорити не доводиться. Відтак рецесія фіксується лише в тому випадку, коли при явному уповільненні випуску з урахуванням сезонних корекцій сукупний коефіцієнт завантаження виробничих потужностей також одночасно явно нижчий від свого довгострокового середнього значення.
Однак для характеристики бізнес-циклів в масштабах світової економіки таке визначення рецесії не є адекватним, адже світовий ВВП збільшувався в середньому за останні чотири десятиліття, що пов’язано з вищим трендом зростання на ринках, що розвиваються. Отже, немає загальноприйнятих правил визначення світової рецесії. За даними Міжнародного валютного фонду (МВФ), з 1970-1975 рр., 1982 р. і 1991 р. глобальне економічне зростання залишалося нижчим за двовідсотковий рівень. З поправкою на приріст населення світу швидкість зміни реального ВВП була навіть негативною у 1982 та 1991 роках, коли світове промислове виробництво чи обсяг світової торгівлі зменшувався. Попри це експерти МВФ посилаються на встановлену межу річного світового зростання у 3 відсотки, нижче за який МВФ прогнозує глобальну рецесію. В 2008–2014 рр. в розвинених країнах спостерігалась дефляція (падіння цін) при незначних темпах економічного росту. Тоді вона завершилась в 2015 р. під впливом стимулювання державою інфляції, яка, на думку багатьох економістів, пришвидшує економічний ріст, що, звісно, в поточній ситуації постпандемічного відновлення світової економіки, яке відчуває на собі наслідки реалізації безпрецедентної політики кількісного пом’якшення і гвинтокрильних грошей, виглядає як припущення, що не пройшло перевірки часом.
В спробі подолати інфляційні процеси монетарними (підвищення відсоткових ставок і обмеження пропозиції грошової маси) і фіскальними заходами (зростання податків, зменшення допомоги та інших виплат) уряди ігнорують той факт, що підвищені темпи інфляції не є тимчасовими. Нещодавній сплеск інфляції — це не просто історія надмірного попиту, який перевершив докризову пропозицію в економіці. Швидше йдеться про зниження потенціалу пропозиції внаслідок розриву ланцюгів поставок, ланцюгів вартості, енергетичної кризи, санкцій і війни. А тому боротися із інфляцією пропозиції підвищенням відсоткових ставок — це немов підкидати дров у багаття рецесії.
Чому це відбувається, частково пояснює «ефект батога» (англ. «Bullwhip-effect»). Так називають ситуацію, за якої незначні зміни попиту кінцевого споживача призводять до значних відхилень у плануванні запасів та виробництва в інших учасників ланцюжка поставок (дистриб’юторів, виробників, їх постачальників тощо). Одна з очевидних причин виникнення таких «перекосів планування» полягає в тому, що менеджери, стикаючись з різким сплеском вхідних замовлень, перестраховуються і, в свою чергу, розміщують у «вищій» ланці ланцюжка поставок (постачальника товару, тобто дистриб’ютора або виробника) таке замовлення, щоб він дозволив задовольнити підвищений попит із деяким запасом. Коли таке завищене замовлення прибуває (природно, через деякий час), сплеск попиту на товар вже поступається місцем спаду, на складі утворюється надлишок товару, і наступне замовлення буде або відкладено до використання запасів, або відчутно скорочено в обсягах. Постачальник товару, отримуючи такі нерівномірні замовлення, своєю чергою, будує прогнози з ще більшим розкидом значень і цим ще більше збільшує амплітуду «стрибка» і в підсумку зменшує обсяги виробництва і поставки.
У нещодавньому сплеску інфляції не слід недооцінювати й роль обмежених ринків праці у країнах з великими відкритими економіками. Рівень безробіття там знаходиться на рівні до пандемії, а рівень вакансій надзвичайно високий (як у США), що крім невідповідності запитів, які формуються роботодавцями, та наявними навичками потенційних працівників, свідчить ще й про загальне зниження пропозиції праці. Виявлення суті цих змін на ринку праці є важливим завданням для політиків, адже фірми та працівники є частиною складної мережі відносин за посередництва капіталу, який діє як «клей» для економіки. Баррі Ейхенгрін красномовно виклав міркування з цього питання: зв’язки, які пов’язують усіх нас як колег, сусідів, працівників та роботодавців, виходять за межі щотижневої платіжної відомості. Як тільки ці відносини розірвані, відновити їх, використовуючи ту саму кількість капіталу, що була характерна для відносин, які існували раніше, вже не вдасться. Міжкраїнні відмінності на ринку праці, що сформувались під впливом пандемії (наприклад, відмінності в схемах збереження робочих місць), і можливі зрушення в загальному відношенні до роботи як такої (збільшення розмірів виплат допомоги з безробіття; збільшенням тривалості часу виплати допомоги з безробіття; гвинтокрильні гроші; небажання працювати; апатія), призводитимуть до зростання розмірів ставок заробітної платні, які, в свою чергу, впливатимуть на зростання ціни на товари.
Відтак в ситуації, коли після зростання відсоткової ставки не відбувається сповзання в рецесію (два квартали поспіль від’ємного росту ВВП) та зростання безробіття, але інфляція поступово береться під контроль, вдаються до неологізму «м’яка посадка світової економіки» (англ. «soft landing»). А от коли внаслідок боротьби із інфляцією монетарними засобами (підвищенням відсоткових ставок, здорожчанням запозичень, обмеженням грошової маси) відбувається руйнівний вплив на економічну кон’юнктуру, зростає безробіття (або не заповнюються вакансії, на які формують попит роботодавці із врахуванням структурних корекцій економіки) і настає рецесія, використовують неологізм «жорстка, аварійна посадка» («hard landing»).
